Рекомендує до прочитання Джанкарашвілі Лариса Олександрівна
керівник групи експертів УОЗ ВОДА з ендокринології
завідувачка ендокринологічного відділення КП ВОКЛ
заслужений лікар України
Діабет… чому це трапилось саме зі мною!?
Як Ви реагуєте на несподівану неприємну звістку, що Вам повідомив хтось із знайомих? Що Ви кажете? «Не може бути!»
Саме така найбільш часта реакція, що супроводжує будь-яку несподіванку. Таке «заперечення» захищає Вас від будь-якої ситуації, що лякає, і дає час пристосуватися до неї, заспокоїтись та змиритись з необхідними змінами в житті, що вона принесла.
Після того, як пройшли перші хвилювання, і Ви змирились з неприємною подією у своєму житті та почали аналізувати його, приходить почуття страху. Ви починаєте сумніватись у своїх можливостях, «боятись» за себе і своїх близьких. Виникають сумніви: «чи зможете ви змінити себе так, щоб протистояти ударам долі». Такий страх допомагає Вам прийняти потрібне рішення, змушує Вас діяти.
Ну а яке почуття у Вас виникне, якщо у Вашому житті відбуваються неприємні події, що Ви не в силах змінити?
Правильно, Ви розлючені! У повсякденному житті це не таке вже й рідке почуття, що допомагає вам «кинути виклик» подіям, що відбуваються. Але настає момент, коли Вам здається, що Ви зробили все, щоб змінити ситуацію, що травмує Вас, а вона ну ніяк не піддається Вашому контролю!
Настає депресія. Ви «занурюєтесь у себе» і займаєтесь «самоаналізом», намагаючись проаналізувати допущені помилки. Ви ніби берете «тайм-аут» у боротьбі із «суворою правдою життя». Ви готуєтесь до наступного фінального кроку.
І нарешті, от він, останній ривок, і проблема вирішена, ви - переможець!
Отже, заперечення, страх, злість, депресія, активний ривок - от ті типові психологічні реакції на будь-які зміни в житті. Ну, а якщо такою зміною є діабет?
Всі ці стадії ставлення до своєї хвороби присутні теж.
Вперше виявлений діабет спричиняє психологічну кризу, кризу заперечення.
«Не може бути, у мене немає діабету, лікарі могли і помилитись» - кажете Ви. «Чому це трапилось саме зі мною?...»
При відсутності необхідної інформації про діабет Ви замикаєтеся в собі, демонструєте почуття самотності і намагаєтесь звинуватити у виникненні у Вас діабету всіх навколишніх. Протест і агресивність не дають Вам уважно вислуховувати лікаря і виконувати його поради. «Ви винні у виникненні в мене діабету!» - часто чують оточуючі від такої людини.
Наступний ступінь усвідомлення свого захворювання - угода з дійсністю. Тут у Вас з’являється зацікавленість в одержанні інформації про цукровий діабет, Ви задаєте багато питань, зіставляєте і порівнюєте між собою нові знання та уявлення, що у Вас склалися раніше. Ви вже змирилися із наявністю у Вас хронічного захворювання, але ще не бажаєте вносити в своє життя пов’язані з цим зміни і не приймаєте ніяких обмежень. «Так, я згідний вводити інсулін, але тільки один раз у день і не більше!» можна почути від Вас.
Однак, настає момент, коли велика кількість інформації починає «тиснути», Ви «переповнюєтесь» нею і ... впадаєте в депресію. У Вас сумніви: чи зможете Ви виконати всі ті вимоги, що висуває Вам діабет. У бесіді з лікарем усі фрази у Вас починаються з питання: «А чи зможу я....?».
І, нарешті, остання стадія - стадія активного сприйняття дійсності. Вона повинна навчити Вас використовувати отримані знання в нових ситуаціях, сприяти перетворенню знань в уміння.
Є ще і шоста стадія – стадія суперактивного сприйняття свого захворювання. Такі люди не тільки займають активну життєву позицію, але і прагнуть «заразити» нею інших. Усі ці почуття виникають не тільки в людей із уперше виявленим діабетом, але і періодично повертаються. Повертаються, навіть якщо «стаж» Вашого діабету 10, 15, 20 і більше років. Важливо тільки вміти розрізняти ці почуття, розуміти їхню причину і вчасно вжити заходів по їх зміні. І в цьому Вам допоможе Школа діабету.
Для чого потрібна Школа хворого на цукровий діабет?
«Дивне питання», - скажете Ви, - «Щоб одержати знання про діабет».
А навіщо Вам потрібні ці знання?
«Щоб підтримувати цукор у крові на нормальному або близькому до нормального рівні».
А навіщо Вам потрібен нормальний рівень цукру в крові, хіба прагнення до його підтримки на нормальних значеннях може бути метою і змістом Вашого життя?
А як же Ваша родина, навчання, робота, словом, повсякденне життя?
Чи значить це, що Ви живете тільки заради нормалізації рівня цукру в крові?
Може Ви прийшли в Школу діабету для того, щоб вирішити для себе щось більш важливе, а нормальна компенсація діабету є лише «інструментом» у досягненні цього головного?
То що ж для Вас це «головне»? Заради чого необхідна належна компенсація діабету?
Для кожної людини ця мета різна: для когось - одержання освіти і можливість зайнятися улюбленою справою, для іншого - народження і виховання здорової дитини, для третього - ... та мало ще чого! Вам треба лише визначитись і зрозуміти, заради чого Ви починаєте навчання.
І ще: прислухайтеся до себе, будьте відверті самі із собою. Не намагайтесь сховати від себе «чорні» думки про те, що діабет викликає у Вас часом страх і розпач, смуток, тривогу, почуття самотності. Це природні почуття, що виникають у будь-якої людини, що зіткнулась із чимось новим, незвичайним. Важливо тільки не замкнутися в собі, а спробувати осмислити це нове і розшукати шляхи, що Вам допоможуть пристосуватися до нього з найменшими для Вас втратами. Не бійтесь цих почуттів, не піддавайтеся їм, а постарайтесь зрозуміти, що у Вашому житті значить діабет, яку роль він у ній відіграє і що Ви можете змінити.
І в цьому Вам може допомогти Школа діабету: адже життя із діабетом - це просто, якщо знати як!
Джерело: Діабетологічний вісник № 3 - 4 (10 - 11)
Передруковано з дозволу та за підтримки ПрАТ "Індар"